Про ведмедика Тедді

З чого почалася історія ведмедика Тедді?
 

Існує кілька легенд про створення всіма улюбленої плюшевої іграшки - Ведмедики Тедді. Найпопулярніші - німецька й американська.

Німецька легенда про Мішку Тедді
 

Понад 100 років тому, жила-була в маленькому швабському містечку Гейнгені швачка, і звали її Маргарет Штайф. Вона перехворіла в дитинстві поліомієлітом і була прикута до інвалідного крісла. Але природа обдарувала її добрим серцем, м'яким характером і «золотими руками». А ще в неї виходило придумувати і шити незвичайні і красиві дитячі іграшки, які дуже подобалися малюкам та їх батькам. З часом виготовлення іграшок стало основним заняттям Маргарет, тому, що все більше і більше знаходилося шанувальників її творчості. Батьки Маргарет допомогли дівчині відкрити свою майстерню з виготовлення дитячих іграшок. У результаті створення іграшок стало справою всієї родини Штайф, і маленька майстерня перетворилася на фабрику м'яких іграшок. Їх робили вручну з натуральної вовни та плюшу, набивали дерев’яною стружкою або копрою. Це були ляльки і тварини. Але найпопулярнішим став ведмедик. І сталося це завдяки улюбленому племіннику Маргарет художнику Ріхарду Штайф.

Одного разу він прогулювався по Штутгартському зоопарку і робив начерки тварин. Спостереження за грою ведмедів наштовхнуло його на створення іграшкових ведмедів, які могли рухати лапами і головою і стояти на двох лапах. Саме такий ведмідь отримав головний приз на Лейпцизькому ярмарку кустарної промисловості. Більше того, він дуже сподобався присутнім на ярмарку американцям, і вони замовили фабриці 3000 ведмедиків. Так німецький плюшевий ведмедик потрапив до Америки, а потім, він став улюбленцем дорослих і дітей у багатьох країнах світу.

Американська легенда про Мішку Тедді
 

Одного разу двадцять шостий президент США Теодор Рузвельт приїхав в округ Смідс штату Міссісіпі з метою залагодити прикордонну суперечку між цим штатом та сусідньою Луїзіаною. Місця там просто чудові, дрімучі ліси багаті різного роду звіриною. Тому президент, відомий своєю пристрастю до полювання, вирішив поповнити свою колекцію мисливських трофеїв. Але в цей день удача балу не на його боці. Тому, догідливі ловчі вирішили зробити послугу президенту. Вони піймали ведмедика і прив'язали його до стовбура дерева, щоб Рузвельт міг точніше вистрілити. Але президент був розлючений такою пропозицією і наказав відпустити бідну тварину.

Цей випадок не могли оминути своєю увагою репортери. І вже через 2 дні в газеті «Вашингтон Пост» з'явилася карикатура, що ілюструє зустріч президента-мисливця і ведмедя. На ній був зображений Рузвельт, який спирається на свою рушницю, як на тростину і ловчий, що відпускає на свободу безпорадного ведмедика. Читача просто не міг не підкорити смішне ведмежа з великими вухами і маленькими круглими очима. Так, дружина одного власника магазину в Нью-Йорку, Роуз Мічтом, пошила за подобою персонажа карикатури іграшкового ведмедика і виставила його у вітрині магазину поруч з газетним малюнком. Іграшці відразу дали ім'я «Ведмедик Тедді» (Тедді - скорочене від Теодор), і він став дуже популярний не тільки серед клієнтів магазину. Кажуть, що пізніше, коли іграшка вже добре продавалася, Теодор Рузвельт погодився дати ведмежаті своє ім'я. Більше того, ведмедик Тедді став талісманом Рузвельта і допоміг перемогти йому на виборах вдруге.

А що було далі?
 

Ідея виготовлення м'яких ведмедиків була підхоплена у всьому світі - Англії, Шотландії, Америці, Японії. Змінювався дизайн іграшки, матеріали, з яких вона виготовлялася, постійно вдосконалювався. Для дітей усього світу почали виробляти ведмедів-школярів, у їх рюкзачках лежали мініатюрні книжки й олівці, ведмедики-військові у повній амуніції і орденах, пожежні, лікарі, моряки, клоуни і т.д. З'явилися заводні ведмеді і на батарейках. Ведмедик Тедді став не просто улюбленою іграшкою дітей і дорослих, а й предметом захопленого колекціонування. І у цього хобі є цілком наукова назва - арктофілія (грец. «арктос» - ведмідь і «філос» - любитель). У багатьох країнах з'явилися клуби любителів плюшевого ведмедика і навіть присвячені йому музеї. У Великобританії є 25 музеїв, у Німеччині - 6, у Бельгії - 4 і навіть у Японії є ведмежий музей.

Тедді став героєм листівок, мультфільмів, пісень і навіть реклами. Під час В'єтнамської компанії він був своєрідним засобом антивоєнної агітації. А в рік 100літнього ювілею іграшки проходив чемпіонат «Євро-Тедді», в якому брали участь більше двохсот виробників з Європи та Америки.

Хроніка  Тедді-подій
 

Ось уже понад сто років різні фахівці безуспішно намагаються пояснити феномен плюшевого ведмедика. Абсолютно дивно, чому в нашому технічно просунутому XXI столітті, саме він такий популярний серед дітей і дорослих, а любов і прихильність до нього проноситься через все життя.

У чому феномен мішки Тедді?
 

Спочатку декілька прикладів.

Альфонсо

1908р. російський князь Георгій Михайлович дарує своєї чотирирічній доньці Ксенії мохерового ведмедика тієї ж фірми, що і у царевича Олексія, фірми Steiff. Це особливий ведмідь - він яскраво-червоного кольору. Для ведмедика пошили козацьку форму помаранчевого кольору і назвали Альфонсо. Ксенія дуже любила його і рідко з ним розлучалася. Тому через 6 років, коли вона вирушила до Англії в гості до свого кузена, короля Георга V, вона взяла свого улюбленця з собою. Так судилося, щоб Ксенія більше ніколи не повернулася в Росію. Спочатку - Перша світова війна, а потім, більшовицький переворот і знищення всієї царської родини.

Ксенія Михайлівна берегла свого Альфонсо все життя. А в 1965 році ведмежа перейшло у спадок до її дочки.

І нарешті Альфонсо був куплений на аукціоні за 12100 фунтів стерлінгів відомою компанією Teddy Bear of Witney.

«Дівчинка Тедді»

Під час Другої Світової війни багато англійських і американських солдат носили в своїх заплічних мішках маленьких плюшевих ведмежат. Не був винятком і полковник Боб Хендерсон. Зі своїм ведмежам фірми «Steiff» 1904 випуску, Боб пройшов всю війну. Повернувшись з війни додому, він подарував свого бойового друга дочці. Вона дуже любила грати з плюшевим ведмедем і одного разу одягла його в лялькове платтячко. Так бравий солдат став «Дівчинкою Тедді». Тим часом, Хендерсон став колекціонувати ведмежат Тедді, і йому прийшла в голову ідея організувати Клуб ведмежати Тедді, який об'єднав любителів ведмедиків по всьому світу.

Після смерті полковника, в 1994 році, його знаменита колекція, яка налічує понад 600 ведмедів, була продана. Перлина колекції, «Дівчинка Тедді», увійшла до Книги рекордів Гіннеса за самою високою вартістю плюшевої іграшки. «Дівчинка Тедді» була придбана 5 грудня 1994 на аукціоні Christie `s у Лондоні за 110000 фунтів стерлінгів власником японської іграшкової фабрики Йошихиро Секігучі. Ця ціна в 18 разів перевищила її початкову ціну. У даний час, ведмедик знаходиться в музеї Teddy Bear японського міста Ісу.

Тедді з Києва

Доля одного ведмежати фірми «Steiff» несподіваним чином переплелася з життям Київської сім'ї.

Повернувшись з фронту, в 1945 році, у рідний Київ, один радянський солдат насилу розшукав свою сім'ю. Будинок, в якому сім'я жила до війни, був зруйнований від попадання німецького снаряда. Дружина і маленька донька дивом вижили. Дівчинка була настільки налякана всім, що відбувалося навколо, що вже кілька місяців відмовлялася говорити і практично не сміялася. Батько подарував їй маленького плюшевого ведмедика, якого знайшов під уламками зруйнованого будинку в Берліні. І дівчинка, побачивши іграшку, вперше за багато днів, посміхнулася. Потім, маленький плюшевий ведмедик став її найулюбленішою іграшкою. Дівчинка виросла, вийшла заміж. У неї народилася донька, до якої і перейшов у спадок маленький ведмедик. Їдучи вчитися в Берлінський університет, внучка фронтовика взяла з собою родинну реліквію.

Оскільки іграшка була дуже старою, вона потребувала ремонту. Однокурсник дівчини порадив їй віднести іграшку в спеціальну майстерню, оскільки звернув увагу, що на вушку ведмежати є металевий ґудзик, фірмовий знак і припустив, що ця іграшка може бути антикварною річчю. Так воно і виявилося. Приймальниця в майстерні з ремонту іграшок, заглянувши в каталог фірми «Steiff», дізналася, що ведмежа відноситься до екземплярів 1904-1910 років випуску, і запропонувала дуже великі гроші за іграшку.

Але киянка категорично відмовилася, дуже здивувавши приймальницю і свого німецького друга. Дівчина розповіла їм сімейну історію іграшки і пояснила, що, не дивлячись на те, що іграшка волею долі опинилася знову на своїй історичній Батьківщині, вона повернеться назад до Києва. «Я мрію, щоб ними грали мої майбутні діти».

Думка прихологів щодо мяких іграшок

Головне достоїнство м'якої іграшки - дарувати малюкові ніжність. У ній втілені якісь глибинні потреби маленької, безпомічної істоти, причому не тільки людської. Американські дослідники - подружжя Харлоу, - досліджуючи дитинчат мавп, виявили наступне: якщо маленькій мавпочці надати можливість вибору між двома «мамами» - сплетеною з «одягненою» дроту, але з пляшкою молока, і зробленою зі штучного хутра, але без пляшки, то перелякане і голодне дитинча незмінно обирає другу - м'яку і затишну, що дає йому необхідне почуття тепла і безпеки. Не дивно, що наші малюки так люблять живих пухнастих звірят і будучи вже дорослими зберігають свої улюблені м'які іграшки.

З точки зору психології м'які іграшки грають велику роль у вихованні дітей. Так, плюшевий ведмедик не розвиває логічне мислення і координацію рухів дитини. Але діти все одно засинають, обіймаючись зі своїм улюбленцем, тому що він пробуджує в їхніх душах найсвітліші і чисті почуття. Для малюка плюшевий ведмедик не просто іграшка, він живий і у нього є душа. Але ж і дорослі люди небайдужі до плюшевих ведмежат, часто бережуть свого улюбленця все життя, не мислять розлучитися з ним. Звернувшись до іграшкового ведмедика, Данило Андрєєв якось сказав: «У дитинстві їх любив кожен з нас, і кожен відчував тугу і біль, коли починав розуміти, що це не живі істоти, а просто людські вироби, але радість у тому, що праві не ми, а діти, які свято вірять у живу природу своїх іграшок, і навіть у те, що вони можуть говорити... Чим більше любимо плюшеве ведмежа, чим більше виливається на нього з дитячої душі ніжності, тепла, ласки, жалю і довіри, тим щільніше зосереджується в ньому та найтонша матерія, що створює в містичному сенсі безсмертя іграшки. Істоти ці вражають не красою і тим більше не величчю, а тією невимовною зворушливістю, яка розм'якшує наші суворі душі...»