Метод кенгуру, або як допомогти недоношеній дитині
Передчасні пологи: дії до та після пологів
19 Липня 2017
Якщо пологи починаються до 37 тижня вагітності, то, за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), такі пологи вважаються передчасними, а дитина — недоношеною. При появі в жінки будь-яких загрозливих перебігу вагітності симптомів, а тим паче ознак початку пологів у терміні до 37 тижнів, лікар акушер-гінеколог може порекомендувати госпіталізацію в пологовий стаціонар. Це дозволить якщо не попередити початок передчасних пологів, то хоча б на якийсь період їх відстрочити. Виграний у такий спосіб час лікарі використовують для того, щоб мінімізувати ризики виникнення серйозних ускладнень як з боку дитини, так і з боку матері.
При загрозі передчасних пологів оптимальною буде госпіталізація жінки
в перинатальний центр — особливі пологодопоміжні установи, де сконцентровані всі необхідні ресурси для надання допомоги матерям з групи високого ризику і передчасно народженим дітям. У перинатальних центрах працюють висококваліфіковані лікарі-неонатологи, реаніматологи, які спеціалізуються на наданні допомоги і виходжуванні новонароджених з низькою й екстремально низькою масою тіла. Крім того, перинатальні центри укомплектовані всім необхідним сучасним обладнанням для надання медичної допомоги таким дітям: кувезами, апаратами для проведення штучної вентиляції легенів, системами моніторингу.
Також дуже важливо для виживання та виходжування недоношеної дитини, щоб у разі загрози передчасних пологів вона потрапила в пологодопоміжну установу, перебуваючи ще в утробі матері, тобто до своєї появи на світ, і після народження залишалася в тому ж лікувальному закладі до самої виписки додому. Такий підхід дозволяє уникнути транспортування дитини з однієї лікарні в іншу, під час якої її стан може погіршитися.
Якщо є ймовірність настання передчасних пологів, у стаціонарі жінці буде рекомендовано постільний режим, ретельний моніторинг, а також призначено лікування, спрямоване на збереження вагітності. Це дозволить мінімізувати дію негативних чинників, що спровокували початок пологової діяльності, та зменшити загрозу для здоров'я плода.
Щоб зупинити передчасні перейми, можуть бути призначені препарати, що знижують скоротливу активність матки. Це токолітики, до яких належать магнію сульфат, неспецифічні протизапальні препарати, інгібітори простагландинів, наприклад, індометацин, і блокатори кальцієвих каналів, наприклад, ніфедипін. Зазвичай їх призначають коротким курсом, на 48 годин. Цей час необхідний для того, щоб встигнути ввести гормони-глюкокортикоїди, необхідні для прискорення дозрівання легенів плода
і профілактики респіраторного дистрес-синдрому.
Респіраторний дистрес-синдром (РДС) — це найчастіший стан, що розвивається
в недоношених дітей унаслідок незрілості, а саме нестачі в альвеолах легенів сурфактанту. Це поверхнево-активна речовина, яка не дає альвеолам злипатися при видиху.
При дефіциті сурфактанту легеням дитини важко розкриватися. Через це дитина змушена докладати додаткові зусилля, щоб дихати. Але її можливості дуже обмежені, малюк швидко виснажується, і внаслідок цього дитина просто не може самостійно дихати.
На допомогу приходять апарати штучної вентиляції та препарати сурфактанту. Але в арсеналі лікарів є ще одна можливість допомогти дитині дихати й упоратися
з респіраторним дистрес-синдромом. Це — введення глюкокортикоїдів ще під час вагітності.
Чим менш зріла дитина, тим більше шансів на розвиток респіраторного дистрес-синдрому. Так, у дітей, які народилися до 26 тижнів гестації, РДС розвивається в 100 % випадків, а у дітей, які з'явилися на світ в 30-34 тижні, — тільки в 25 %. Введення глюкокортикоїдів безпосередньо перед пологами допомагає істотно знизити ризик розвитку РДС у дітей, народжених у терміні від 28 до 34 тижнів, а також зменшити важкість РДС у дітей, народжених до 28 тижнів гестації. Профілактику РДС глюкокортикоїдами, як правило, проводять у терміні до 34 тижнів. Найкращим буде ефект, якщо жінка встигне отримати весь курс гормонів за 24 години до настання пологів.
При виявленні ознак інфекції, яка нерідко стає причиною передчасних пологів, можуть бути призначені антибіотики. Антибіотикопрофілактика також важлива для того, щоб попередити розвиток внутрішньоутробної інфекції у плода.
Якщо стався передчасний розрив навколоплідних оболонок, лікарю необхідно оцінити стан плода й усі ризики, пов'язані з продовженням вагітності, наприклад, ймовірність інфікування плода або матки. Передчасний розрив оболонок і вилиття навколоплідних вод можуть ускладнитися випаданням петель пуповини або її перетисканням, що може стати причиною дистресу плода — небезпечного ускладнення, пов'язаного з нестачею кисню. Тому при передчасному розриві навколоплідних оболонок проводяться динамічні спостереження за станом матері та плода, і якщо є хоч якісь ризики, лікар може рекомендувати дострокове розродження.
При появі в жінки кров'янистих виділень, що супроводжуються болем у животі або попереку, лікар може запідозрити кровотечу. Вона може бути викликана передчасним відшаруванням плаценти або передлежанням. Кровотеча є серйозною загрозою для життя матері та плода. Тому при виникненні вищезгаданих симптомів необхідна негайна госпіталізація жінки в пологовий стаціонар, де буде встановлене ретельне спостереження за станом матері й плода та своєчасно надана необхідна медична допомога.
Відразу після народження дитини лікарі звертають увагу на основні параметри життєдіяльності — дихання, серцебиття, кровообіг — і оцінюють необхідність подальших медичних втручань. Якщо дитина не може самостійно дихати або її дихання нерегулярне, їй буде потрібна дихальна підтримка. Зазвичай для її забезпечення новонародженого малюка переводять у спеціальне відділення — відділення реанімації та інтенсивної терапії новонароджених (ВРІТН). У цьому відділенні про малюка піклуватимуться доти, доки він не зможе самостійно дихати або його стан не буде настільки стабільним, щоб його можна було перевести на спільне перебування до мами.
Малюка можуть помістити в кувез, де буде підтримуватися комфортна температура тіла; йому допомагатимуть дихати за допомогою спеціальних апаратів; за його температурою, пульсом, тиском, насиченням крові киснем лікарям і медсестрам допомагатимуть стежити спеціальні пристрої, монітори. Поки малюк не може сам смоктати груди, молоко мами буде вводитися йому через спеціальну трубочку для годування — зонд — прямо в шлунок. Для підтримки його життєдіяльності буде проводитися інфузійна й медикаментозна терапія за допомогою спеціальних венозних катетерів.
Процес виходжування у відділенні інтенсивної терапії новонароджених може зайняти кілька днів, іноді — кілька тижнів. Але якщо стан дитини вимагає інтенсивного виходжування, це не означає, що батьки не можуть приходити у відділення та контактувати з нею, брати участь у догляді, годувати та проявляти свою любов.
У більшості відділень інтенсивної терапії новонароджених це навіть вітається, оскільки участь батьків у виходжуванні їхньої дитини прискорює одужання малюка.
Статті по темі
КОМЕНТАРІ